Історія інституту

Навчально-науковий Київський інститут водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного Національного транспортного університету (НН КІВТ НТУ) — це унікальний осередок підготовки фахівців для морського та річкового флоту України, що сягає корінням у понад столітню історію. Заснований у 1912 році як Київське річкове училище, інститут пройшов складний шлях реорганізацій, розширень і випробувань, накопичивши безцінний досвід, який сьогодні передається новим поколінням моряків. Незважаючи на зміни назв, інтеграцію відокремлених структурних підрозділів та геополітичні виклики, НН КІВТ НТУ зберігає та розвиває спадщину, сформовану в умовах мирних часів і криз, забезпечуючи безперервність освітньої та наукової традиції водного транспорту України.

Заснування та ранні роки (1912–1930-ті роки)

Історія інституту розпочалася 1912 року зі створення Київського річкового училища на базі ініціативи Спілки судноплавства Міністерства шляхів сполучення Російської імперії. Цей заклад, заснований на кошти приватних судновласників і громадськості, мав на меті підготовку кваліфікованих кадрів для розвиненої річкової мережі Дніпра — ключової артерії торгівлі та пасажирських перевезень у регіоні. Училище фокусувалося на практичній підготовці судноводіїв, судномеханіків та гідротехніків, поєднуючи теоретичні лекції з практикою на суднах Київського річкового пароплавства. У перші роки навчання проводилося в скромних приміщеннях, але вже до 1920-х років училище еволюціонувало в Київський річковий технікум, адаптуючись до радянських реалій після революційних подій 1917 року. Це був період інтенсивного розвитку водного транспорту в УРСР: будівництво гребель, каналів і модернізація флоту вимагали тисяч фахівців. Технікум став одним із провідних закладів, що забезпечував кадрами не лише Київський, а й інші річкові басейни. Тут формувалися перші традиції: акцент на дисципліні, практичній навичці та патріотизмі до водної стихії, які й досі є основою освітньої філософії інституту.

Радянський період: Розвиток і культурна спадщина (1930-ті – 1980-ті роки)

У радянські часи заклад неодноразово змінював назви та структуру, відображаючи державну політику в сфері транспорту. У 1930-х роках технікум інтегрувався в систему професійної освіти УРСР, отримавши статус філії вищих навчальних закладів водного профілю. Під час Другої світової війни навчання було частково евакуйоване, але колектив активно долучався до оборонних робіт: курсанти будували укріплення на Дніпрі та ремонтували пошкоджені судна. Післявоєнна відбудова стала тріумфом — технікум відновив роботу вже 1944 року, випустивши перші післявоєнні кадри для флоту. У 1962 році на базі закладу відкрито заочний факультет Ленінградського інституту водного транспорту, що підняло статус до вищого рівня: тепер тут готували інженерів вищої кваліфікації для флоту. Цей період ознаменувався культурними акцентами: у 1982 році на екрани вийшов художній фільм “Без году неделя” (реж. Микола Засєєв-Руденко), знятий на Кіностудії імені О. Довженка. Стрічка, присвячена історії дівчини-учениці річкового училища, яка долає упередження “досвідчених моряків” і стає судноводійкою, використовувала реальні локації Київського річкового училища для зйомок. Фільм не лише популяризував професію, а й відобразив дух закладу — наполегливість, командний дух і любов до річки, які стали невід’ємною частиною його ідентичності. Протягом 1970–1980-х років училище/технікум входило до складу Одеської державної морської академії, розширюючи програми на морський флот. Це був час наукових проривів: заклад брав участь у розробках для гідротехнічних споруд, таких як Київська ГЕС, і готував фахівців для рейсів на Чорному морі.

Період незалежності: Академія та розширення (1990-ті – 2010-ті роки)

З набуттям Україною незалежності 1991 року заклад трансформувався в Київський інститут водного транспорту Одеської державної водної академії. 14 грудня 1998 року Постановою Кабінету Міністрів України № 1970 створено Київську державну академію водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного — на базі інституту та Київського суднобудівного технікуму. Назва на честь видатного гетьмана, флотоводця XVII століття, підкреслила національну ідентичність і зв’язок з морськими традиціями України. Цей етап став періодом стрімкого зростання: академія розширила мережу філій, охоплюючи ключові портові регіони. До її складу увійшли:

Севастопольський факультет морського транспорту та Севастопольський морський коледж, що забезпечували підготовку для Чорноморського флоту;
Севастопольське вище професійне училище водного транспорту;
Миколаївський факультет морського та річкового транспорту та МПТУ “Морехідна школа” — центри суднобудування та навігації;
Філія в Маріуполі, орієнтована на Азовське море.

Особливе місце посідав Севастопольський факультет, на базі якого базувалося науково-дослідне судно “Горизонт”. Це унікальне судно, обладнане для океанографічних досліджень, здійснювало рейси до берегів Антарктиди, збираючи дані про клімат, морську флору та геофізику. “Горизонт” став символом наукового потенціалу академії, сприяючи міжнародній співпраці в полярних дослідженнях. На жаль, 2014 року, після незаконної анексії Криму російською федерацією, усі кримські підрозділи, включаючи факультет, коледж та судно “Горизонт”, були відокремлені від української системи освіти. Ця подія стала болісною втратою, але не зламала традицій: досвід севастопольських науковців і моряків зберігся в архівах і пам’яті колективу, а кадри з “Горизонту” інтегрувалися в інші підрозділи, збагачуючи знаннями про екстремальні умови плавання.

Навчальний теплохід “Штурман”: Символ практичної спадщини

У контексті багаторічної традиції підготовки фахівців водного транспорту особливе місце в історії НН КІВТ НТУ посідає навчальний теплохід “Штурман” — унікальний плавучий актив, що став невід’ємною частиною освітньої практики. Цей річковий теплохід, як навчальна лабораторія призначена для реальних умов судноплавства, був введений до складу закладу ще за часів Київської державної академії водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного наприкінці 1990-х років. Точна дата введення пов’язана з реорганізацією академії у 1998 році (Постанова Кабінету Міністрів України № 1970), коли після злиття з Київським суднобудівним технікумом заклад отримав статус самостійного вищого навчального закладу IV рівня акредитації. “Штурман” увійшов до власного флоту академії як ключовий елемент матеріально-технічної бази, призначений для практичного відпрацювання навичок судноводіння на внутрішніх водних шляхах. Це було частиною стратегії модернізації, спрямованої на інтеграцію теоретичних знань з реальним досвідом, що відповідало вимогам Міжнародної конвенції STCW про підготовку та дипломування моряків.

За три десятиліття перебування “Штурмана” у складі інституту на його борту пройшли практику тисячі студентів, які здобули перші професійні навички в умовах справжнього плавання. Теплохід, базований у Києві, використовувався переважно для початкової практики першокурсників на акваторії Дніпра — ключової річкової артерії України. Рейси тривалістю від кількох днів до тижня дозволяли молодим морякам освоїти несення вахти, командну взаємодію, базові маневри та роботу з навігаційним обладнанням. Це не просто тренування: практика на “Штурмані” формувала характер, дисципліну та розуміння колективної відповідальності, перетворюючи теоретичні знання на практичні компетенції, які стають основою кар’єри судноводіїв. Багато випускників, які розпочинали з цих перших рейсів, сьогодні керують суднами у Світовому океані, несучи з собою традиції, закладені на борту “Штурмана”. Сьогодні, у складі Навчально-наукового Київського інституту водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного НТУ, теплохід “Штурман” залишається на балансі закладу як стратегічний актив, що зберігає безцінний досвід понад 100-річної історії інституту. Однак через повномасштабну війну, розв’язану російською федерацією проти України з 2022 року, практика на “Штурмані” тимчасово призупинена з міркувань безпеки. Попри це, судно утримується в робочому стані, готове до відновлення освітніх рейсів у мирний час. “Штурман” символізує стійкість традицій НН КІВТ НТУ: навіть у складні періоди інститут зберігає та передає новим поколінням той набутий досвід, який робить українських моряків одними з найкваліфікованіших у світі. У майбутньому теплохід продовжить свою місію, забезпечуючи безперервність підготовки фахівців для відновлення та розвитку водного транспорту України.

Сучасний етап: Інтеграція та спадщина (2016–донині)

29 лютого 2016 року, згідно з Розпорядженням Кабінету Міністрів України № 151-р та наказом МОН № 486, академія злита з Державним економіко-технологічним університетом транспорту, утворивши Державний університет інфраструктури та технологій (ДУІТ). Водно-транспортний напрямок зберігся як Київський інститут водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного — правонаступник академії з повним набором традицій і матеріальної бази. 2 серпня 2024 року, відповідно до Розпорядження КМУ № 727-р та наказів МОН № 1140 (від 14.08.2024) і № 1467 (від 17.10.2024), ДУІТ приєднано до Національного транспортного університету (НТУ). Так утворився Навчально-науковий Київський інститут водного транспорту імені гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного НТУ — сучасний структурний підрозділ, що поєднує багаторічну спадщину з ресурсами провідного транспортного вишу. Сьогодні НН КІВТ НТУ продовжує готувати бакалаврів і магістрів за спеціальностями “Морський та внутрішній водний транспорт” і “Психологія”, використовуючи унікальні тренажери (NTPRO 5000, TRANSAS ERS 5000) та лабораторії. Хоча відокремлені філії залишилися в минулому через геополітичні обставини, їхній внесок — від антарктичних експедицій до підготовки тисячі фахівців — живий у програмах, наукових проєктах і випускниках. Інститут несе безцінний досвід понад 100 років: від перших річкових лоцманів 1912 року до сучасних капітанів, які освоюють цифрову навігацію. Ця спадщина гарантує, що нові покоління моряків успадкують не лише знання, а й дух непереможності, сформований в умовах змін і викликів. НН КІВТ НТУ пишається своєю роллю в розвитку водного транспорту України, відкритий до співпраці та готовий передавати традиції майбутнім поколінням.